Автор: userVers

Існує така цікава наука як топоніміка. Це наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання та вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, що розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох галузей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики. Також топоніміка є галуззю ономастики, розділу мовознавства.

Назви місць часто даються автохтонним населенням певної території, для котрої кожний з топонімів несе смислове значення. Географічні назви несуть певну інформацію з сивої давнини, вони допомагають історикам дослідити особливості розселення/міграції давніх народів, основний рід зайнятості на певних територіях. Адже люди давали назви місцям свого постійного перебування не просто так. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість. Дослідники називають цю науку мовою, архівом та літописом землі.

Топоніми — це віддзеркалення ментальності. Вони відображають особливості етносу, матеріальну і духовну культуру народу, а також безпосередньо впливають на самоідентичність.

Виходячи з цього кришталево зрозуміло, чому коли хтось захоплює певні території, то одразу ж починає перейменовувати населені пункти, вулиці та встановлювати пам‘ятники своїм культурним діячам тощо. Наприклад, села Ілліча, Октябрське, вулиці Калініна, Кірова, Ворошилова, Леніна, Карла Маркса, міста Днєпропєтровск, Кіровоград та інші — це все донедавна у нас було і з чим ми боролися, але ще деякі рештки залишились. Ці всі топоніми — ще один інструмент пропаганди та денаціоналізації.

Так, наприклад, після депортації кримських татар у 1944 році радянська влада почала русифікацію топонімів на півострові, понад 80% назв кримськотатарського походження були перейменовані. Взагалі, то на українських ойконімах (назвах поселень) відчутно позначилось зросійщення від 18 століття у формах: а) накидання російських назв на честь російських діячів (наприклад: Дніпропетровськ на честь Григорія Петровського або Катеринослав на честь Катерини ІІ замість давнього Половиця); б) запроваджувані російських морфемних структур, наприклад, приставки -ськ, яка давно відмерла у власне українському топонімічному словотворі.

Тепер пропонуємо трохи зануритись у віддзеркалення українського менталітету та можливо знайти для себе нове джерело вивчення рідного краю. Безумовно, у нас дуже красиві назви міст, але робити висновки щодо «глибинної» суті етносу варто, спираючись на назви селищ.

Бо місто — це еклектика різних культур, це ніби зовнішність, котра репрезентує тебе довкілюю. А село — це душа, те, що всередині. Отож, в Україні налічується 27163 села, ознайомившись із їх назвами можна сказати, що в них закладені рослинні, тваринні мотиви (словом – природні), багато назв свідчать про осілий спосіб життя та ведення свого господарства (догляд за городом, садом), не рідкість назви зі зменшено-пестливими забарвленнями (ніжності та близьких почуттів), багато варіацій назв із прикметниками позитивного, а також багато назв, що описують місцевість (веселий, вільний, добрий, сонячний, тихий, мирний, коханий, чистий, гірський, рівний, лісовий, княжий, червоний, польовий, запорозький, золотий, кам‘яний та інші).

Деякі приклади, хоча важко виокремити небагато: Абрикосівка, Божа Воля, Борщі, Велика Яблунька, Весела Долина, Вільна Україна, Вільне Життя, Галушки, Дідова Гора, Добра Криниця, Дубовий Гай, Живописне, Житні Гори, Зайчики, Золота Липа, Кобзарівка, Лагідне, М‘ясожарівка, Медове, Милування, Мрія, Мудре, Нове Життя, Оселя, Привітне, Промінь, Пшенічне, Радісне, Рай, Рибки, Рідне, Свобода, Сирники, Ситне, Сонячна Долина, Тихі Верби, Трояндове, Хлібне, Чарівне, Черешенька, Чистеньке, Чорноземне, Щасливе, Яснозір’я.

У росії налічується близько 150 тисяч сіл і хочеться навести просто деякі у приклад, замість будь-яких пояснень: Мусорка, Дрочево, Недомерки, Жадины, Свиногорье, Большое Свинорье, Свиносовхоз, Тупица, Дураково, Дуркино, Дурное, Бухаловка, Бодуны, Хреново, Хренище, Упоровка, Ширяевка, Лохово, Большое Лохово, Малое Лохово, Лох, Татарская Бездна, Широкая Щель, Мутный Материк, Дешовки, Матюково, Блохи, Галимый, Дно, Морозилка, Дыдылдино. Та декілька прикладів назв річок: Тухлянка, Мусорка, Пьяна, Нюхаловка, Шавка, Херота, Дохлая Щель.

Звісно, ніхто не наполягає на тому, що такі назви мають виключно всі села. Проте певний відсоток назв, що носять негативне забарвлення існує. Отож існує і певний відсоток людей, які колись охрестили своє місце проживання відповідними до свого світогляду та роду занять назвами.

Змінюється людство, зазнає змін населення, але ономастичні назви залишаються. Такі назви становлять собою правдивий релікт, якнайкраще збережений залишок духу, котрим за давнини володіли тутешні люди. І тепер від покоління до покоління концепція назви села має вагомий вплив на підсвідомість її населення.

Нарешті це сталося! Довго збирали, але разом закрили це питання. У першу чергу хочемо подякувати всіх за ваші внески у безпосередню ліквідацію окупантів, а отже сприяння перемозі І памʼятайте, що не буває малих внесків, адже кожна гривня складає разом велику суму!

Тож ми придбали три тепловізійні монокуляри ThermeEye Cyclops 335. Два з яким відправляється хлопцям із піхоти, котра наразі нищить окупантів у Марʼянці. А ще один воїнам Протиповітряної оборони, буде використовуватися задля ліквідації дронів Тож, вважайте, що посприяли захисту з неба.

І знову ж таки на цьому не зупиняємося. Гадаємо, що всі обурені черговим терористичним актом із боку оркост@ну, то пропонуємо сублімувати свої негативні емоції в допомогу нашим захисникам. Адже треба боротися не з наслідками, а причиною.

Чим успішно й займаються наші воїни. Нашим завданням є підтримувати їх з тилу.

Кожна людина є індивідуальністю, проте якщо дивитися вище, то всі ми представники складної системи соціуму. А менталітет певної етнографічної групи генетично зумовлено образом життя пращурів, перебігом історичних подій, традиціями, культурою, релігією тощо. Вивченням психології народів займається окрема наука — етнопсихологія. Тому коли ми говоримо про будь-яку націю в цілому, то ми можемо сміливо скласти певний психологічний портрет обох статей будь-якої нації. Народ — це носій колективного розуму, характеру, темпераменту, волі тощо.

Сьогодні мова буде йти про росіян та аналіз їхнього менталітету на основі історичних даних та наукових досліджень. Більшу частину сучасної росії займали такі народи як Мурми, Чудь, Мещери, Мари, Меря, Ведси, Мордовці, тобто угро-фіни. Слов’янський Новгородський елемент з південної частини росії пішов і мало зберігся. Він розчинився, адже неможливо було протистояти іншим видам генів, що не були характерними для слов’янського типу поведінки.

Чотири основні критерії, якими дослідники користуються при дослідженні ментальності різних народів: погляд на суспільне життя, погляд на релігію, ставлення до природи, ставлення до жінки. І от по фольклору як раз і легко прослідкувати наскільки українці та росіяни далекі один від одного.

Протягом століть українцям нав‘язували міт про «спільну колиску трьох братніх народів», за яким росія була «старшим братом» (до речі, це частина шовіністичної ідеології ще за часів Петра І, псевдонаукове обґрунтування якої спирається на недоведені гіпотези М. Погодіна, О. Соболевського, а згодом і О. Шахматова). Основна мета «спільної коляски» та її продукту «русского мира» — перейняти на себе державну та культурну спадщину часів Русі (тут навіть фігурує і вкрадена назва держави — слово «росія» походить від грецької назви Русі з центром у Києві ще за часів Візантії).

Українці — із покон віків вели осілий спосіб життя, у той час, як росіяни були кочівниками. Ментальність та стиль мислення закорінені в образі життя пращурів. Коли кочівник звик кочувати, то в нього немає постійних цінностей та демократії (як наслідок — народжується авторитаризм). Перетворення хаосу у порядок, безладу в лад — типові заняття хліборобства. У кочівника — стаціонарності немає, адже навіщо працювати над підпорядкуванням простору, якщо він тимчасовий.

Образи життя відображаються в усній народній творчості (пісні, казки, традиції, головні заняття). На росії ми можемо спостерігати великий цикл розбійницьких пісень, зокрема жорстоких романсів (навіть у сучасній творчості нікуди не подівся шансон). Оскільки українці — хлібороби, то у нас все зав‘язано на землі та влаштуванні оселі. Наприклад, наші зимові колядки возвеличують господаря, бажають йому гарного врожаю, тобто створюється образ ідеальних господарства й господаря. У той час як російські колядки містять у собі часом жорстокі вимоги до подарунків. В Україні Свят вечір — це символ єдності різних поколінь, це дещо магічні ритуали, від яких залежить наступний рік. До речі, щедрівки — це унікальний жанр, якого немає більше ніякий народ. Навесні ми співали гаївки та веснянки, а потім обжинки та все це про врожай. А у кочовому способі життя немає нічого свого, все спільне і всім можна користуватися.

В Україні ставлення до жінки — це її ідеалізування, чоловік і жінка мають рівні права (приклад: укр. – одружитися з нею (рівні); рос. – жениться на ней (як на певній речі). Ставлення до жінки в росії — це ставлення, як до предмета інтер‘єру, який виконує свої обов‘язки, тобто ставлення прагматичне. У час як в Україні воно етико-естетичне. Прикладом можна навести наші веснянки, які розпочинає найвродливіша дівчина або обжинки, де несе обжинковий вінок та, яка найкраще працювала. Тобто таким чином підкреслюються особисті досягнення та індивідуалізм. А в росії починала обрядові пісні та, у якої найбагатший батько. «Бьет – значит любит» — споконвічно російський погляд на відносини між чоловіком та жінкою. Або ось показовий приклад: весілля в Україні розпочиналося благословенною піснею від батьків, а в росії спочатку били поклони за царів та їхню родину, а головна причина (весілля) для чого зібралася громада відходила на другий план. Наші весілля були наповнені співом, урочистістю у першу чергу до молодят та інтелектуальними жартами. На відміну від грубого та жорсткого російського гумору, наш є більш дотепнішим. Далі молода сім‘я прагнула збудувати собі новий дім, у той час, як в росії проживало по 3-4 покоління в одному домі. Було також розповсюджене таке явище як снохачество (коли батько живе із дружиною свого сина поки той на заробітках), що свідчить про вплив азійської культури.

Також ментальність нації закладається в людині від самого народження. І тут пропонуємо розглянути популярні казки. В українських казках головний герой задля отримання певної нагороди мусить працювати, бути кмітливим та зробити добрий вчинок. В росії — Ємеля лежить на печі та пасивно чекає на диво, тобто винагорода отримується без зусиль та аргументованого вчинку. У наших казках  демонічні істоти герой перемагає завдяки прикметам свого розуму такі як сміливість, мудрість, кмітливість тощо. Такі герої моделюють поведінку нації. У росії ж немає активної поведінки персонажа, натомість є сподівання на сили царя тощо.

Українське суспільне життя складалось із громад — сума індивідуальностей, кожен член не втрачає себе. А російське «все одним миром мазаны» — це про розчинення в «мире», індивідуальності немає, а є тільки абстрактна маса. Тобто в росії сама людина та її досягнення — це ніщо, головне — її статус у суспільстві.

В Україні Гетьману могли не поклонятися та заперечувати. У той час як в росії вищою нагородою була «шуба с царского/барского плеча», тобто ношений одяг. Європеїзм — це про шанування людини та її свободи, це гуманізм (тут і «Кодекс Руської Правди» Ярослава Мудрого, де не було смертної кари). А азійський тип – це деспотичний характер правління.

На середину ХХ століття налічувалось близько 20 тисяч українських народних пісень із мелодіями. Бо українці мали потребу у творчості, адже треба було кудись виливати свої переживання, думки та мрії, цілі. А росіянам це було менш потрібно, бо вони у своїй державі, у той час, як українців намагалися розчинити та придушити.

Хочеться навести з цього приводу цитату Миколи Костомарова: «Українські народні пісні розповідають про реальний стан речей, реальну історію, якою не приємною вона не була б, а російські — прикрашену та перекручену». Тому що український етнос свідчить про те, що люди безпосередньо беруть участь у створенні історії. А росіяни абсолютно переробляли всі історичні події, у них немає активної участі в історичному бутті свого етносу і відповідно немає потреби його правдиво відтворювати. Росіяни утворилися як улус Золотої Орди та час від часу до них приїжджали «наглядальники», які збирали данину, тому і потрібно було їм догоджати.

Для порівняння також хочеться навести відоме полотно Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану», що стало певним символом козацького духу. Художник, подорожуючи Україною та особисто спілкуючись із нащадками запорожців, перебував під враженням від волелюбного духу тамтешніх жителів: «Чортовий народ! Ніхто на Світі не відчував так глибоко свободи, рівності та братерства. На все життя Запоріжжя залишилося вільним, нічому не підкорилося!».

Сьогодні день автоматично вдалий, адже ми не гаяли час та вже не тільки закупили декотрі позиції з великого вішлісту, а й встигли надіслати. А саме перший комплект плит було відправлено до хлопців із 31 Бригади.

А вам хочемо розповісти, як покращити собі день та настрій. Ділимося схемою.

Невдалий день, немає настрою? То долучись до ліквідації окупантів, сублімуй свої проблеми та злість у донат!

Вдалий день? Зроби його ще краще — посприяй комфорту хлопців на передку, а вони віддячать зростанням щоденної статистики від Генштабу!

Сьогодні ми продовжуємо нашу рубрику розповідей військових про їхнє буденне життя на війні (попередній текст тут). Нижче вам представлена історія військового із позивним «Кіров», який побував у найгарячіших точках на східному фронті всього після місяця військової підготовки.

Поспілкувавшись із воїном, ми дізналися, який момент на війні для нього є найстрашнішими та як тримати себе у руках, коли за секунду по п‘ять прильотів поруч із тобою.

«До служби в армії я працював будівельником, жив із родиною в Закарпатті. 11 березня призвали по повістці. Приблизно місяць проходив підготовку. Вона полягала у вченнях на стрільбищі та вивченні теоретичного матеріалу. Але я б не сказав, що теорія відповідає реальності. Частіше за все на фронті діяти доводиться по ситуації. Головне — вийти на таку позицію, аби тебе не дістали, але ти дістав.

Здебільшого виконував бойові завдання у Луганській області десь до літа. Потім десь два місяці був у лікарні через проблеми зі спиною. Вони почалися через те, що постійно знаходишся у бронежилеті, вагою близько 17 кілограмів.

Зазвичай графік виглядав наступним чином. П‘ять-сім днів знаходишся на позиції у полі, а потім день-два є змога у найближчому селі відпочити. Втім, бувало і довше на позиціях знаходилися, бо кількість людей зменшується, а позиції ні, часом, навіть, розширювалися. А у Мирній Долині взагалі в окопах сиділи по 17-20 діб.

Перший бій був найважчим не тільки тому, що він був першим, а ще й тому, що м@ск@лі були всього у 10-15 метрів від нас, тобто ми їм прямо в очі дивилися. Через добу ми вийшли звідти з мінімальними втратами. Але все одно було важко від усвідомлення, що загинули чоловіки, які були зі мною на одній позиції. І от тоді ти дійсно усвідомлюєш, що теж міг не вийти.

Щодо найгірших моментів, то можу сказати, що це однозначно, коли чуєш, що побратим поранений, а ти не можеш нічим допомогти йому. Наше головне правило — оберігати один одного. Взагалі це найголовніше на війни — підтримувати, прикривати та допомагати один одному.

Взагалі, то страх є у кожного, головне — не розгубитися та не піддатися паніці. Треба тримати себе у руках, не дивлячись ні на що. Часом складно буває, особливо, якщо по п’ять прильотів снарядів за секунду буквально у 15-20 метрах від тебе.
Зрозуміло, що у кожної людини психіка індивідуальна і від такого шоку у всіх різні реакції. Втім, якщо у цілому з психікою все добре, то ти цей страх переборюєш всередині. Бо якщо не ти, то хто?»

***

Наразі українські військові щодня мужньо боронять суверенітет України, роблячи подвиги, котрі часом, навіть, складно усвідомити. Саме завдяки героїзму українців ми маємо змогу спокійно жити, займаючись буденними справами.
Втім, нашим завданням є продовжувати підтримувати бійців. Найголовнішим є збереження та якісний захист життів воїнів.

Хочемо щиро подякувати Maria Smirnova, яка зі Сполучених Штатів Америки надіслала десять турнікетів нового покоління. Турнікети є важливою складовою тактичної медицини й суттєво сприяють збереженню життів наших воїнів. А отже покращенню виконання бойових завдань.

Ця річ протягом війни завжди буде актуальною потребою для військових. Тож незабаром ми передамо їх хлопцям, котрим наразі вони необхідні.

Крім того, хочемо вам нагадати, що якщо у вас є бажання самостійно придбати певні предмети військового користування, то ви можете передати їх нам. А ми особисто доставимо це у зону бойових дій тим, хто справді цього потребує.

Поспішаємо повідомити, що тепловізійні приціли вже у сталевих хлопців зі «Сталевого кордону» (прикордонний загін «Гвардії наступу»)

Саме завдяки нашим спільним зусиллям вдалося оперативно забезпечити воїнів приладами, що допоможуть швидко виявляти та ефективно нищити окупантів. Тому всім, хто долучився — велика подяка від нас та наших військових!

Звісно, на цьому не зупиняємося. Тож нагадуємо, що окрім спрямування зусиль на ліквідацію к@ц@пів, ми також зосереджуємося на покращенні захисту, а, відповідно, збереженні життів наших бійців.